У Навчально-науковому юридичному інституті Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника відкрили Центр документування та дослідження воєнних злочинів. Захід організували ПНУ та громадська організація «Поступовий гурт франківців» у рамках проєктів «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», які впроваджує ІСАР (Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину) «Єднання» за фінансової підтримки Європейського Союзу та «Документування воєнних злочинів в Івано-Франківській області від ВПО» Фонду громадянського суспільства Східного партнерства.
Під час зустрічі розповіли про результати роботи з документування свідчень внутрішньо переміщених осіб щодо воєнних злочинів та порушення прав людини, які почали збирати ще на початку березня викладачі та студенти Навчально-наукового юридичного інституту спільно з активістами «Поступового гурту франківців». Започаткував роботу доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового юридичного інституту ПНУ ім. В. Стефаника, координатор ГО «Поступовий гурт франківців» Сергій АДАМОВИЧ. За його словами, розпочали документувати злочини з власної ініціативи, аби вони не залишилися безкарними і щоб нарешті росія належно відповіла за свої варварські діяння, які тривають упродовж століть. Понад два десятки волонтерів навідувалися у тимчасові прихистки для переселенців, а також ЦНАПи, де розмовляли з людьми, що, рятуючись від війни, опинилися на Прикарпатті, фіксували відповідно до спеціальної форми страховиддя, які людям довелося побачити на власні очі й пережити. А відтак уже оцифровані документи надсилали в Офіс Генпрокуратури України, до спільної бази задокументованих злочинів та коаліції громадських організацій «Україна. 5 ранку». Загалом задокументували 290 свідчень очевидців.
«У рамках проєктів ми отримали два комп’ютерні комплекси, дві відеокамери, два диктофони, накопичувачі пам’яті, кошти на пальне, щоб мати можливість їздити в громади та опитувати переселенців. Приміщення ж для Центру надав Прикарпатський університет», – розповів С. Адамович.
Працівник Юридичної клініки Навчально-наукового юридичного інституту ПНУ, волонтер ГО «Поступовий гурт франківців», співкоординатор проєкту «Документування воєнних злочинів в Івано-Франківській області» Микола ОСТАП’ЯК розповів, що ще в березні волонтери, які документували свідчення внутрішньо переміщених осіб щодо військових злочинів, налагодили та формалізували співпрацю з групою прокурорів, уповноважених Офісом Генпрокурора України на аналогічну працю на Прикарпатті. «За згодою свідків ми передаємо отриману інформацію прокурорам про воєнні злочини, скоєні військами рф на території України, для належного їх розслідування», – зазначив він.
За словами волонтера, найпоширенішими свідченнями про воєнні злочини є руйнування військами рф житлових будинків, стрілянина, грабування мирних жителів, використання сили для залякування населення…
М. Остап’як розповів «Галичині», що найбільше його вразило під час запису свідчень: «Особливо запам’ятовуються свідчення, в яких фігурують діти… Пригадую розповідь про евакуацію людей з-під частини тимчасово окупованої території на околиці Харкова. На початку російські війська дозволяли їхати мирним жителям на підконтрольні ЗСУ території, перед цим ретельно їх перевіряли, забирали телефони, їжу, інколи воду. Якщо в телефоні знаходили фото чи листування, що характеризувало таких осіб як прихильників України, їх затримували. Чоловіків на блокпостах роздягали, оглядали щодо татуювань, які вказували б на належність до ЗСУ, особливо «Азову». Нерідко люди в черзі на блокпостах чекали по три-чотири дні.
Навіть після проїзду блокпостів військових агресорів рф колони автомобілів мирних людей потрапляли під вогонь росіян. Одного разу колона таких автомобілів потрапила під прицільний вогонь агресорів. На чолі колони їхав автобус з мирними жителями, серед них було багато дітей, водія автобуса вбив снайпер, автобус дивом зупинився, позаду автобуса їхала жінка (дружина того ж водія автобуса) за кермом автомобіля, порівнявшись з автобусом вона побачила червону пляму на боковому склі з боку водія. Увесь цей час російські війська стріляли по автомобілях, продовжувати рух було неможливо, і пасажири та водії повибігали з транспортного засобу та декілька годин перечікували в кюветі, аж поки вогонь не припинився.
Потім пропуск заборонили, і люди на власних авто в обхід трас по замінованих полях та через ліси намагалися вибратися з окупованих територій».
Заступник директора Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, юридичний експерт проєкту «Документування свідчень внутрішньо переміщених осіб в Івано-Франківській області щодо воєнних злочинів» Юрій МИКИТИН, відповідаючи на запитання «Галичини» про перспективи покарання за скоєння злочинів на території України громадянами росії, наголосив: «У межах співпраці з Офісом Генерального прокурора, задокументовані свідчення потерпілих і очевидців про злочини передають уповноваженим прокурорам, які в подальшому є підставами для початку досудового розслідування або використовуються в існуючих кримінальних провадженнях відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Логічним продовженням цієї процедури стає ухвалення кінцевих процесуальних рішень, які надалі слугують доказами у межах юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Тобто перспективи покарання за скоєння злочинів на території України громадянами росії чи інших держав, колаборантами можуть бути реалізовані через національні суди в Україні та Міжнародний кримінальний суд.
Для притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини в Україні і застосування реального покарання достатньо кримінально-процесуальних механізмів, хоча вони містять різноманітні, але, вірю, цілком здоланні перешкоди».
Також під час заходу анонсували напрями наступної праці у форматі новоствореного Центру документування та дослідження воєнних злочинів. Оскільки Центр отримав грантову підтримку, що дало змогу покращити технічне забезпечення процесу документування, то тут сподіваються на збільшення кількості оцифрованих документів. Також поширюватимуть в ЗМІ історії людей, які пережили страхіття в умовах російської окупації. За словами С. Адамовича, на початок грудня цього року запланували науково-практичну конференцію, на яку зберуть науковців, представників громадського сектору і влади з метою підбиття проміжних підсумків щодо того, як просувається документування та які перспективи покарання рашистських злочинців.
Засновники Центру документування та дослідження воєнних злочинів очікують, що їхня праця стане частинкою тієї роботи, яка дасть змогу зняти російську імперську загрозу для України, підсумував С. Адамович.